«Deep Purple in Rock»: альбом, що запалив вогонь хард-року
- Oleh I.
- 5 серп.
- Читати 4 хв
Оновлено: 29 серп.
Наприкінці 60-х музична сцена перебувала в стані постійних змін: епоха психоделіки добігала кінця, а прогресивний рок, хоч і був технічно досконалим, часто звучав занадто інтелектуально. У цей період багато гуртів шукали свій голос, намагаючись знайти нове, потужне звучання, яке б могло захопити слухачів. На цьому тлі з’явився альбом, що став справжнім вибухом, він відкинув убік мрійливі мотиви та занурив світ у світ жорстких гітарних рифів і пронизливого вокалу. Це був не просто черговий запис, це був гучний маніфест, що показав усім, куди має рухатися рок-музика. Цей твір є важливим розділом у книзі історії року, і щоб зрозуміти, як розвивалася вся важка музика, варто розібратися, що сталося саме тут. Він змінив правила гри і назавжди закріпив місце гурту в пантеоні рок-легенд.
Нова кров: формування «Mark II»
До запису «Deep Purple in Rock» гурт вже існував кілька років, але його звучання було скоріше на перетині прогресивного та психоделічного року. У 1969 році вони зробили рішучий крок, замінивши двох учасників — вокаліста Рода Еванса і бас-гітариста Ніка Сімпера. На їхнє місце прийшли Ієн Ґіллан та Роджер Ґловер. Це оновлення складу, що отримав назву «Mark II», стало ключовим моментом. Ієн Ґіллан приніс не тільки неймовірно широкий вокальний діапазон, але й потужну, емоційну подачу, яка могла змагатися з найгучнішими інструментами. Роджер Ґловер, зі свого боку, забезпечив щільну і динамічну бас-партію, що ідеально доповнювала ударні Ієна Пейса. Цей новий склад був сповнений енергії та бажання творити щось абсолютно інше, ніж раніше. Вони відмовилися від класичних елементів, що домінували в ранній творчості, і вирішили зробити ставку на сиру силу рок-музики. Це рішення дозволило їм знайти свій справжній творчий шлях.
Народження нового звучання у альбомі «Deep Purple in Rock»
Музичне наповнення альбому стало справжнім сюрпризом для шанувальників. Замість звичних для того часу довгих інструментальних пасажів, «Deep Purple in Rock» був наповнений короткими, але дуже енергійними треками. Річі Блекмор, гітарист, який завжди прагнув до важчого стилю, нарешті отримав можливість повністю реалізувати свої ідеї. Його агресивні, блюз-орієнтовані рифи та віртуозні соло стали головною особливістю гурту. Водночас, клавішник Джон Лорд відмовився від м’яких, мелодійних партій. Він почав пропускати свій орган Hammond через підсилювачі Marshall, що дозволило досягти гучного, перевантаженого звучання, яке могло конкурувати з гітарою. Це поєднання, що стало фірмовим для гурту, надавало музиці одночасно і важкості, і неймовірної глибини. Ударні Ієна Пейса та бас-гітара Роджера Ґловера забезпечували надійний і швидкий ритм. Це було по-справжньому нове рішення для того часу.
Свобода, протест та емоційна глибина
Тексти пісень в альбомі стали значно прямішими і відвертішими, ніж у попередніх роботах. Головна думка, що пронизує весь альбом, — це ідея протесту, бунту і свободи, що виражена як у музиці, так і в словах. Пісня «Child in Time» є найбільш яскравим прикладом цього. Її текст, написаний Ґілланом під впливом подій Холодної війни, є закликом до миру і попередженням про наслідки збройних конфліктів. Це була серйозна, антивоєнна пісня, що резонувала з настроями молоді того часу. У треку «Speed King» текст, навпаки, є менш серйозним. Він складається з уривків відомих рок-н-рольних хітів минулого, що створює відчуття веселої, нестримної енергії. Пісні «Into the Fire» та «Hard Lovin' Man» говорять про особисті переживання, про внутрішній вогонь та пристрасть. Таке поєднання серйозних тем з агресивним звучанням робило альбом дуже глибоким і багатогранним.
Ім'я хард-року: пісні, що стали гімнами
«Deep Purple in Rock» став збіркою композицій, які одразу увійшли до пантеону рок-гімнів. Відкривається альбом треком «Speed King», який відразу задає шалений темп. Пісня починається зі справжнього вибуху інструментів, що одразу дає зрозуміти, що перед нами щось абсолютно нове. Центром альбому, без сумніву, є монументальна композиція «Child in Time», що триває понад десять хвилин. Це справжня музична драма, де емоційний вокал Ґіллана переходить від тихого співу до пронизливого крику, а гітара та орган влаштовують справжній діалог. Не менш потужними є і інші треки, як-от «Flight of the Rat», що вражає своєю швидкістю. «Into the Fire» з її агресивним рифом, і завершальна «Hard Lovin' Man», яка залишає після себе відчуття цілковитого спустошення. Кожна пісня на альбомі, починаючи з найпопулярніших і закінчуючи менш відомими, додає цілісності та важливості цьому твору.
Альбом як художнє полотно
Обкладинка «Deep Purple in Rock» є не менш знаковою, ніж сама музика. На ній зображено обличчя п’яти учасників гурту, висічені в скелі, на кшталт знаменитого американського монументу Рашмор. Ця ідея належить їхньому менеджеру Тоні Едвардсу. Такий дизайн був не просто яскравим зображенням, а сміливою заявою про нові амбіції гурту. Ця обкладинка ніби проголошувала, що Deep Purple мають намір залишити свій слід в історії, стати такими ж значущими, як ті, кого зображують на монументах. Образ величі та монументальності був ідеальним доповненням до важкої, монументальної музики, що звучала на платівці. Використання такої сильної візуальної концепції дозволило гурту не просто представити новий альбом, а закріпити свій новий статус. Обкладинка, як і музика, стала символом епохи, яка тільки починалася.
Альбом «Deep Purple in Rock» став справжнім вододілом в історії рок-музики. Він не лише змінив напрямок для самого гурту, але й показав усім іншим виконавцям, що музика може бути потужнішою, агресивнішою та емоційно більш насиченою. Завдяки віртуозній грі Річі Блекмора та Джона Лорда, а також неперевершеному вокалу Ієна Ґіллана, «Deep Purple in Rock» задав нову висоту. Він став еталоном, до якого прагнули інші виконавці, і заклав основи для того, що ми сьогодні називаємо хард-роком і хеві-металом. Цей запис залишається актуальним і сьогодні. Він доводить, що справжнє мистецтво здатне витримати випробування часом.
Читайте також:
