«Houses of the Holy»: експерименти Led Zeppelin, які змінили їх звучання
- Oleh I.
- 4 серп.
- Читати 4 хв
Оновлено: 29 серп.
Окремі моменти в історії музики назавжди залишаються маркерами, що визначають цілі жанри. Деякі альбоми стають більше, ніж просто збірками пісень — вони є свідченнями сміливості, пошуків і готовності відмовитися від усталених правил. Таким моментом для Led Zeppelin став вихід «Houses of the Holy», платівки, яка здивувала як критиків, так і шанувальників. Цей альбом не був схожий на попередні, які зробили гурт відомим, адже він демонстрував їхню здатність до музичних експериментів. Він пропонував нові ритми, несподівані інструменти та більш розмаїті структури. Це — доказ того, що навіть на піку слави можна не боятися змінюватися і відкривати для себе нові шляхи. Цей запис став свідченням їхньої творчої еволюції і показав, що справжні артисти не бояться ризикувати і виходити за межі зони комфорту. Він запрошує нас поглянути на музику як на безперервний процес дослідження, де навіть найменші зміни можуть мати велике значення.
Втеча від важкого року
До виходу «Houses of the Holy» Led Zeppelin були відомі своїм потужним, важким звучанням, що визначало напрямок хард-року. Однак на цьому альбомі гурт свідомо відійшов від своїх традицій, щоб дослідити інші музичні напрямки. Замість класичних рок-структур із наполегливими гітарними рифами та гуркотливими барабанами, вони використали елементи фанку, реґі та навіть поп-музики. Це рішення не було спонтанним; гурт, і особливо Джиммі Пейдж, завжди прагнув до розширення свого музичного словника. Вони хотіли довести, що можуть бути не лише виконавцями гучного року, а й тонкими, багатогранними артистами. Ця платівка демонструє нову зрілість і готовність до ризику, що було нетипово для гуртів такого масштабу на піку їхньої популярності. Гурт не боявся втратити частину аудиторії, яка очікувала на повторення успіху попередніх альбомів, а йшов за своїм творчим баченням. Цей відхід став ключовим для їхньої подальшої музичної діяльності, що дозволило їм залишатися актуальними.
Зміна ліричних акцентів у альбомі «Houses of the Holy»
Лірика на «Houses of the Holy» також зазнала значних змін, відійшовши від містичних та фентезійних тем, які були присутні на попередніх альбомах. Роберт Плант, головний автор текстів, зосередився на більш особистих, земних і гумористичних історіях. Наприклад, пісня «The Crunge» — це своєрідна данина Джеймсу Брауну, що показує їхню любов до фанку і соулу, а також їхнє почуття гумору. У той же час, «The Rain Song» — це одна з найніжніших і найромантичніших балад, що демонструє м'якшу сторону гурту, яка раніше рідко проявлялася. Назва альбому «Houses of the Holy», що у перекладі означає «Доми Святих», є іронічним посиланням на самі концертні майданчики, де вони виступали, а їхня музика стала схожою на релігійний досвід для шанувальників. Плант, за допомогою своїх слів, створив історії, що були зрозумілими для ширшого загалу, не втрачаючи при цьому своєї поетичної глибини. Це стало свідченням того, що вони можуть писати про життя, кохання і буденні речі так само захопливо, як і про міфи та легенди.
Пошук нового звуку: від реґі до фанку
«Houses of the Holy» є справжньою лабораторією для Led Zeppelin, де вони з ентузіазмом експериментували з різними музичними стилями. Одним із найяскравіших прикладів цього є пісня «D'yer Mak'er», яка є несподіваним експериментом з реґі. Джиммі Пейдж та Джон Пол Джонс спочатку написали її як жарт, але вона вийшла настільки вдалою, що увійшла до альбому. Інший помітний експеримент — «The Crunge», де гурт досліджував фанк і соул, зі складними ритмічними структурами, що нагадують Джеймса Брауна. Також у пісні «The Song Remains the Same» та «The Rain Song» використовується нетрадиційна будова, яка об'єднує акустичну чуттєвість та електричну міць. Усі ці експерименти демонструють готовність гурту вийти за рамки звичного для них хард-року. Вони не боялися поєднувати, здавалося б, несумісні жанри, що надало альбому унікальний і неповторний стиль. Саме завдяки цьому сміливому рішенню, «Houses of the Holy» став одним із найбільш новаторських альбомів в історії рок-музики, який надихнув багатьох інших музикантів на подібні пошуки.
Роль Джона Пола Джонса
На цьому альбомі особливо помітною є роль басиста та клавішника Джона Пола Джонса, який виступив як один із головних архітекторів нового звучання. Саме його аранжування і використання нетипових інструментів зробили «Houses of the Holy» таким особливим. Джонс, який завжди був відповідальним за музичну теорію та аранжування, на цій платівці проявив себе на повну. У пісні «The Rain Song» він використав партію меллотрона, яка надала пісні неперевершеної атмосфери. Він також відповідав за сміливі аранжування у «No Quarter», де його партія на фортепіано та синтезаторі створює відчуття холоду. Це був перший альбом, де можна було почути його талант як інструменталіста та композитора у всій красі. Джонс, який був універсальним музикантом, здатним грати на багатьох інструментах, зміг привнести в музику Led Zeppelin елементи класичної та джазової музики, що зробило їхній звук значно складнішим і цікавішим.
«No Quarter»: значення пісні
Однією з найбільш знакових пісень на «Houses of the Holy» є «No Quarter». Вона є квінтесенцією експериментального духу альбому і демонструє відхід гурту від звичних рок-кліше. Ця композиція має похмурий і містичний настрій, що відрізняє її від інших, більш оптимістичних треків. Назва пісні «No Quarter» перекладається як «без пощади», і її текст розповідає про небезпечну подорож через засніжені гори. Лірика Роберта Планта створює враження, ніби це є посиланням на міфологічний світ, але сам трек має більш земне значення. Це був своєрідний маніфест гурту, який вони хотіли заявити світу, що вони не будуть слідувати комерційним правилам. Пісня, що звучить як справжній саундтрек до подорожі, є чудовим прикладом їхньої творчої свободи. Вона є однією з тих пісень, які демонструють їхню здатність виходити за межі звичайного року і створювати емоційно насичені та художньо складні композиції.
«Houses of the Holy» став переломним моментом для Led Zeppelin. Цей альбом демонструє їхню готовність експериментувати та виходити за рамки хард-року, що зробило їхнє звучання більш різноманітним і глибоким. Відхід від важких гітарних рифів на користь фанкових ритмів, реґі та навіть поп-музики, показав, що вони є не просто гучним гуртом, а талановитими та сміливими музикантами. Лірика Роберта Планта стала більш особистою та гумористичною, а аранжування Джона Пола Джонса додали платівці витонченості та складності. Це був альбом, що не боявся бути різним, що дозволило гурту розширити свою аудиторію та закріпити своє місце як одного з найбільш новаторських гуртів в історії рок-музики. Він став доказом того, що для справжнього артиста головне — це творча свобода, а не відповідність очікуванням.
Читайте також:
