Альбом I’m the Problem Моргана Воллена: 37 треків тривалістю майже 2 години
- Oleh I.
- 14 черв.
- Читати 3 хв
Оновлено: 30 серп.
Навіть якщо ви не знайомі зі світом кантрі або вважаєте жанр чимось на кшталт «мужицької лірики», прихований бекґраунд Моргана Воллена здатен змінити вашу думку. Не для того, щоб переконати в музиці, а щоб показати: коли артист вирішує виставити всі свої «скелети в шафі» на 37 треків і майже на 2 години, він не просто співає — він викликає вас до розмови. Альбом I’m the Problem, випущений 16 травня 2025 року, є важливою частиною цієї дискусії. Тут є і партнери по піснях, й історії про розставання, й особистий щем — все, що змушує зупинитися й подумати. І хоча звучить як виклик, цей музичний марафон може допомогти знайти нову музичну глибину або просто гарний саундтрек до власних роздумів.
Гігантський об’єм — трек-марафон, який виснажує й захоплює
З 37 треками і тривалістю 1 година 56 хвилин (116 хв 46 сек) I’m the Problem став найдовшим альбомом Воллена. Це майже подія самостійно: слухати майже дві години — виклик для сучасної аудиторії, яка звикла до швидкоплинного контенту.
Незважаючи на критику щодо зайвої довжини, такий формат — не лише про кількість. Це також комерційний хід: більше треків — більше стрімів → більше чартів і продажів, як показав дебют. Альбом відразу очолив Billboard 200, зробивши рекордний дебют — 493 000 еквівалентів, з яких 133 000 — чисті продажі, а також встановив рекорд за щотижневими стрімами серед кантрі 2025 року .
Однак цей хід має і мистецьке зерно: він дозволяє автору «розтягнути» особисту історію по всій довжині платівки, поступово вводячи слухача у свій внутрішній світ.
Партнери та продюсери — кому вдалося вкластись в масштабний формат
Незвичайний об’єм альбому потребував міцної співавторської підтримки і продакшн‑команди. В списку гостей: Тейт Мак-Рей («What I Want» ), Ерік Черч, Hardy, Ernest, Post Malone — всі вони додають жанрового різноманіття. Продюсери також варті уваги: Джої Мої, Чарлі Красунчик, Джейкоб Дарретт — це команда, яка формує баланс між традиційним кантрі і експериментами з хіп‑хопом та роком. Цей мікс жанрів і голосів додає альбому колориту — навіть поміж схожих тем можна відчути новий звуковий вимір, хоча критики згадують, що деякі треки все ж однотипні .
Тематика пісень — від чесного зізнання до батьківських почуттів
«У центрі — конфлікт із самим собою», — каже сам Воллен. У назві «I’m the Problem» він визнає свої помилки й гірку роль у стосунках. «Superman» — присвячена пісня для сина, Індіго Вайлдера: перша досить відверта батьківська рефлексія. «Falling Apart» — промовиста історія про втрату і нездатність забути, де вчорашній вибух емоцій стає сьогоднішнім жалем. «Kick Myself» — боротьба з колишніми звичками; алкоголь і залежність тут описані чесно і без прикрас. «Eyes Are Closed» — відкрита сповідь про кохання, що не згасає, навіть якщо розумні рішення підказують інше.
Усе це: алкоголь, розбиті стосунки, самокритика — звучать як не просто пісні, а сторінки автобіографії, де автор виставляє себе відкрито — з усіма слабкостями.
Стилістика: традиційне кантрі з елементами хіп‑хопу й рок‑нотами
Критики відзначають: Воллен не відходить від свого фірмового стилю, але додає нові відтінки. Альбом містить класичний тванг, елементи треп‑бітів, вплив Bonie Thugs‑стилю оповіді (як у треках «Interlude», «Miami»). Є і несподівані повороти: латиноамериканська попмузика у «Love Somebody», атмосферні вставки а-ля Bon Iver у «Smile». Однак деякі критики вважають, що через таку широку стилістичну палітру альбом іноді втрачає єдність: середньотемпові треки домінують, творчих вибухів не так багато. Тим не менш, саме ця змішана атмосфера й дає змогу слухачеві перепливати від душевного кантрі до богемного звучання без виходу з треку.
Чому це важливо — між промо‑ходом і творчим кроком
Можна сказати, що I’m the Problem — продукт як мистецтва, так і ринку. З одного боку, альбом розвиває Воллен‑ефект: попередній One Thing at a Time мав 36 треків і також очолив чати — 19 тижнів на №1, рекорд серед кантрі. З іншого — тут є щось більше. У пресрелізі сам Воллен сказав, що провів останні 11 місяців, «витягаючи правду» з себе, сумніваючись, чи досі хоче лишатися «проблемою». Це певне психологічне очищення. У піснях — ретроспективи, досвід помилок, занять батьківством, внутрішнього діалогу. І хоч комерційний успіх очевидний, особистий успіх набагато глибший.
Aльбом I’m the Problem від Моргана Воллена — це не просто довгий збірник пісень. Це своєрідне інтерв’ю з власною душею, розгалужене на 37 поглядів у ті куточки, які зазвичай приховують. Тут — п’янкі повороти, відверті зізнання і батьківська ніжність. Цей проєкт не прагне бути стильним чи витонченим — він прагне бути чесним і максимально відкритим. І навіть якщо вам не хочеться слухати майже дві години підряд, варто прислухатися хоча б до кількох пісень — і ви почуєте, чому Воллен не просто «повернувся»: він переформатував власний стиль і перевірив межі жанру. Якщо його простежити не лише як хітмейкера, але як людину, що визнає, що він — проблема, цю музику варто чути.
Читайте також:
